Час зборів минув дуже швидко. Я все вирішила. Ходу назад не було. Я відчувала себе дуже схвильованою, коли сіла на автобус, який віз мене до Німеччини. Я мріяла про краще життя, де мене чекав Гюнтер – чоловік, якого я зустріла в інтернеті і з яким бачила своє майбутнє. Серце билося від надії і очі блищали […]
Історія про нелюбов (ІІІ частина) Читати далі »
Тоді я думала, що так завершилася наша історія, де любов, здавалося б, мала подолати все, але, подібно до багатьох відносин, вона виявилася неспроможною перед невидимими стінами, піднятими епідемією, яка виявилася сильнішою, ніж наше бажання бути разом. Моє життя в Україні здавалося тихим і спокійним, поки не настав той день, коли війна увірвалася в її затишок.
Історія про нелюбов (частина ІІ) Читати далі »
Майже кожного вечора після роботи, я приймала звичний ритуал – переглядання профілів на онлайн-датинговому сайті. Серед безлічі фотографій і описів я помітила Гюнтера – чоловіка з теплю посмішкою і загадковим поданням. Гюнтеру було 64 роки, і він жив спокійним життям у невеликому затишному місті в Баварії. Його обличчя нагадало мені професора з книги або якогось
Історія про нелюбов (частина І) Читати далі »
“Всім привіт! Сьогодні хочу поділитися з вами своїми думками. У мене часто буває щось таке в голові, коли хочеться спробувати все одразу. Маю унікальні навички – вмію розробляти сайти на конструкторах, обробляти фотографії, але особливе місце в моєму серці займають нейромережі. Нейромережі – це живі створіння. Вони вражають своїм потенціалом та можливостями. Це чарівні системи,
Штучний інтелект: майбутнє, що настає Читати далі »
Пропозицій від перевізників щодо виїзду з України було багато. У мирні часи можна було б радіти таким можливостям. Але під час війни це викликає зовсім інші емоції. Після того, як вирішили їхати за кордон я прораховувала багато варіантів. Радилась з німцем, до якого зібралась. І в решті решт вирішили, що я поїду до Праги, він
Кременчук – прага Читати далі »
Як би я мала роботу і стабільний заробіток, як раніше. Напевно я б нікуди не поїхала з Кременчука. Працювала б собі потихеньку, жила б своїм життям, переживала б цю війну з усією країною і чекали б Перемогу. Але все склалося зовсім інакше. З роботи прийшлось звільнитись, тому, що її не було, тому. що робити фундаменти
Я вирішила їхати до німеччини. Читати далі »
Повномасштабне вторгнення іде вже п’ять місяців, але і до сьогодні ніхто не може сказати скільки ще будуть йти бойові дії. “Скільки часу буде йти ця війна? Що мені робити?” Такі питання і я ставила перед собою з першого дня війни та на протязі березня. В перший день війни керівник підприємства, на якому я працювала з
Звілнення з роботи Читати далі »
Весну ми зустріли біля бомбосховища. Сирена повітряної тривоги пролунала десь близько на півдванадцяту ночі. Я схопила свою тривожну валізу і з сьомого поверху, на якому живу, спустилась до бомбосховища. На вулиці було темно і тихо, тільки сусіди пошепки перемовлялись біля входу до укриття. Ми чекали на відбій повітряної тривоги. Я стояла поруч зі своєю знайомою,
Напевно то була захисна реакція мого організму. Напевно якісь вищи сили захищали мене від майбутнього стресу. Я з усіх моїх душевних сил опиралась тій інформації, яка пролазила скріз всі щілини інформаційного простору. Яка повномасштабна війна? Ви про що? Ми, українці, разом з росіянами, грузинами, молдованами, білорусами та іншими народами тодішнього Радянського Союзу перемогли німецький нацизм.
Эти голуби совсем обнаглели. Уже и летать не хотят. Стали толстые и ленивые. Бродят стайками по паркам, улицам и дворам. Едят дармовую еду и сами себе ничего не добывают. Идешь после работы с сумками по тротуару, а они даже дорогу не уступают. Семенят себе уверенно перед твоими ногами и даже не пытаются взлететь. Недавно смотрела
Кременчугские голуби Читати далі »
