Майже кожного вечора після роботи, я приймала звичний ритуал – переглядання профілів на онлайн-датинговому сайті. Серед безлічі фотографій і описів я помітила Гюнтера – чоловіка з теплю посмішкою і загадковим поданням. Гюнтеру було 64 роки, і він жив спокійним життям у невеликому затишному місті в Баварії. Його обличчя нагадало мені професора з книги або якогось письменника. Я завжди була скептично налаштована щодо знайомств через інтернет, але в цей раз щось в Гюнтері мене привабило і я поставила йому «лайк». Він дуже швидко написав мені і цим відкрив двері до нашого знайомства.
Його повідомлення було таким вічливим і вдумливим, що я не могла не відповісти. Хоча він писав мені на німецькій мові, а я використовувала гугл-перекладач, все ж таки ми почали спілкуватись і дізнаватись одне про одного більше. Виявилося, що у нас багато спільних інтересів – ми обидва любимо читати, мандрувати та проводити час на свіжому повітрі. Через наші розмови я відчула, що знайшла гармонію з цим чоловіком. Нам швидко стало ясно, що ми маємо багато спільного, і віртуальне спілкування стало нашою щоденною радістю. А через деякий час він запросив мене до себе в гості і я вирішила прийняти його запрошення до Німеччини.
Ми обоє мріяли про зустріч у реальному житті, відчуваючи, що доля звела нас разом. Однак, як часто буває у житті, на шляху до щастя виникли непередбачувані труднощі. Саме в той момент, коли ми вже планували свою зустріч у реальному житті, у світі вибухнула епідемія коронавірусу. Початкові обмеження здавалися тимчасовими, і ми з Гюнтером впевнено відкладали свою зустріч, намагаючись не втрачати надію. Час плинув, а ми, перебуваючи в різних країнах, опинилися в полоні невідомої сили, яка позбавила нас можливості зустрітися. Віртуальне спілкування, яке колись приносило радість, почало втрачати свій сенс. Неможливість фізичної присутності один біля одного призвела до поступового охолодження почуттів. Наші стосунки витримували випробування часом кілька місяців, але, на жаль, ми не змогли впоратися з нескінченною невизначеністю, спричиненою епідемією. Прагнення бути разом втратило свій запал, і, нарешті, Гюнтер та я вирішили зупинити це безмежне очікування і піти кожен своїм шляхом. Тоді я думала, що так завершилася наша історія…
